Один знайомий мандрівник писав про Ісландію, що це країна де ви можете побачите все і після якої вам вже не захочеться мандрувати. Я з ним не погоджуюсь, але можу підтвердити, що Ісландія справді вражає і не зважаючи на свій не великий розмір вона дуже дуже різна. Країна в яку не можна злітати "просто на вік енд", вона потребує підготовки як у логістичному так і у технічному плані та вимагає часу на розуміння і на те, щоб справді проникнутись. 

В сучасному стрімкому світі неможливо без розвитку і вдосконалення. Щодня відбуваються численні презентації, семінари та конференції, які збирають сотні і тисячі людей. Це все події як медійного так і закритого форматів.

Для того щоб поширити інформацію, про захід який відбувся, або для аналізу пропрацьованої роботи потрібен фотозвіт. Саме такого роду замовлення до мене часто приходять останнім часом.

Професійний репортаж - це не лише вміння показати маштаб, передати настрій і атмосферу заходу, це ще й потреба швидко і вчасно опрацювати матеріал і передати його в роботу. Часто публікування відбувається наступного дня після івенту, а іноді перші новини розлітаються ще до того, як спікер завершив свою доповідь. Тому крім якості важлива ще й швидкость передачі опрацьованих фото та звісно можливість офіційно провести оплату послуг фотографа.

Настав час ділитися фотографіями та емоціями з мого МК в рамах Photokhata. 

Через 2 тижні після завершення поїздки точно знаєш, що тобі подобалось і чого не вистачає. Таке невпинне відчуття природи навколо.

Поволі змиваючи з себе засмагу я найбільш чітко пам’ятаю, навіть не сонце і спеку а саме звуки. Які наповнювали кожен день від 6 ї ранку і но пізнього вечора. Звукі птахів, хвиль, вітру в листі пальм, звуки папуг та павлінів. Сигнали туктукерів і автобусів за якими я почав уже сумувати. Ланкійська попмузика і молитви з храмів. Смішний акцент англійської і бряжчання металу від приготування коту. А ще наша дружня компанія і пригоди. 

Одне з моїх улюблених тематичних весіль минулих років. Подія була кілька років тому, але ці фото мені хочеть переглядати знову і знову. Це був той випадок коли фотографуєш не камерою, а душею захоплюючись кожною миттю, кожною деталлю. Але що таке деталі - коли вони не заряджені добротою, щирістю і емоціями головних героїв Саши, Юли!

Тепер ця зйомка буде жити не лише у моємоу серці, а ще й у блозі. 

У кожного фотографа є улюблені зйомки, і хоч актуальність образів минає з приходом нових тенденцій у фото, для мене ці кадри лишаються особливими. Тому, що щось робилось вперше, десь створювались нові ідеї. 

Ось тут я лишаю галерею - фотозвіт з нашої крутої події, яку ми робили разом з Тарасом Терлецьким та Віталіком Миронюком.

Давно мріяв вести блог, саме для того, щоб зібрати свої відчуття на одній сторінці.  Захоплення, подорожі, роботу, моє життя. Те що важливе для мене те чим хочеться ділитись. В першу чергу - фотографіями, які не хочу лишати серед тисячі мегабайтів поміж дисками вінчестерів.